Ринок – це слово, напевне,
викликає у кожного з нас масу спогадів та відчуттів, адже всі ми хоч раз та
купували що небудь на ньому. Залишились також нагадування про вдалу чи навпаки
невдалу придбану річ. А як живеться тим, хто цілими днями стоїть за будь-якої
погоди чекаючи можливо єдиного покупця?
Намагаючись з’ясувати це
питання я заглянув на ринок, що знаходиться у підпорядкуванні приватного
підприємства “Вотум”, в народі його просто називають “Синяки”. Головує там І.
Солоджук.
Що й казати нелегке життя у
так званих приватних підприємців, які намагаючись задовільнити попит покупців,
пускаються у непередбачуване “плавання” – торгівлю. Якщо ж вести мову
конкретніше, то зовсім неприглядна картина вимальовується: кожного дня
підприємці сплачують по 10 грн за місце, не враховуючи 4 вихідні в місяць,
тобто кругленька сума набігає. Проте умови для покращення торгівлі практично не
змінюються із року в рік, все та ж сіра територія з калюжами води після дощу та
сміттям попід заборами.
Я звернувся з запитаннями до
адміністрації “Вотума”, що знаходиться у залізному вагончику поза торговими
рядами. Представник підприємства після перегляду мого посвідчення одразу
поцікавився, хто є редактором, мовляв щоб чого-небудь зайвого не надрукували.
Після декількох запитань щодо кількості підприємців, що працює на ринку, та
благоустрою території підприємства, представник адміністрації (що не мав
бажання представлятися) коливався від небажання давати мені будь-які відомості
до бажання відправити мене до директора. Але і тут справа заходила у кут, тому
що директор якраз на цей момент дуже зайнятий з приводу реконструкції території
ринку. Та головне питання було задане останнім.
Річ у тім, що керівництво
“Вотума” кожного року (цей рік вже третій) збирає в підприємців (а їх я налічив
понад 500) по 100 доларів на розбудову та благоустрій ринку, щоправда цього
року зійшлися на 50 доларах. Не потрібно мати калькулятор під рукою, щоб
зрозуміти який великий обсяг неконтрольованих коштів, йде на банківські рахунки
керівництва приватного підприємства. З першого погляду все легально:
підприємець йде у банк, після “прохання” дирекції, та переказує кошти на
банківський рахунок, а квітанцію здає до адміністрації, задля звітності –
слухняний чи ні. Подальша доля цих коштів невідома, проте ринок яким був три
роки назад, таким і залишився. Хоча заради справедливості необхідно відзначити
новозведений платний туалет, на більше мабуть не вистачило коштів. Ось на це
питання і не змогли дати мені відповідь ні І. Солоджук, ані його представник в
адміністрації, який спочатку запитав: “Ви ці гроші бачили?”, а пізніше додав:
“На ці питання ми не будемо з вами розмовляти, ні я, ні директор”. Власне сам
директор повівся більш обережніше і просто послався на недостатність вільного
часу для бесіди в зв’язку з все тою ж реконструкцією.
Логічно виникає питання: Про
яку прозору діяльність “Вотума” може йти мова? Питання головним чином до
правоохоронних органів влади, хоча для них це може і не бути таємницею, адже
сума чималенька є чим поділитися зі своїм ближнім.
Для порівняння “благочинних зборів”
хотілося б навести Обласну лікарню, що на вулиці Пасічній. Так от фактично
кожна людина, яка поступає в лікарню на лікування, вносить в благодійний фонд
на розвиток лікарні суму в межах 20 – 35 гривень, в залежності від діагнозу. Що
ж до ринку, то кошти на його розвиток збираються набагато більші, та й ми
частіше там буваємо аніж в лікарні, проте чистота та санітарні умови залишають
бажати кращого.
2002 рік Олександр Перепелиця
| 
