Щодня, виходячи на вулицю, ми помічаємо швидке зростання кількості нових авто на вулицях нашого міста. Проте, напевно, не кожний пішохід зможе зрозуміти, які саме проблеми має власник транспортного засобу з приводу його експлуатації та зберігання.

В місті Івано-Франківську питання зберігання власних автомобілів вирішується власником в міру його можливостей. Проте командування 38 армійського корпусу винайшло власний підхід до вирішення цієї проблеми, розроблений генерал-лейтенантом М. Цицюрським.

Розміщення було вибрано престижне (центр міста), але й чекали цього власники автомобілів в погонах чимало. Напевно, тоді і з’явилась думка забудувати частину парку військової частини А-1162, що знаходиться біля Обласного пологового будинку. З першого погляду все законно, бо військову частину перевели, а на території парку, що призначалась для забудови, був складений акт “... про передачу в народне господарство земельної ділянки площею 0,4024 га, яка не використовується для потреб МО України” і переданий на затвердження в міськвиконком у травні 2002 року. Фактична передача цієї земельної ділянки не відбулася і пан М. Цицюрський особисто складає списки військовослужбовців і наближених йому осіб, яким і надає “право” будувати гаражі. Мабуть для генерал-лейтенанта не є законом вимоги Земельного кодексу України, та й не нам оскаржувати чи піддавати сумнівам законність даного будівництва, але пройти мовчки повз наявне порушення прав людини в ході цієї справи ми не могли.

Будівництво розпочалось на початку вересня, звичайно ніхто зараз не згадає коли саме був залитий перший фундамент, та просувалось дуже активно, що також зрозуміло – зима на носі. Питання в іншому: чиїми руками збудована більшість гаражів? Відповідь страшна в своїй однозначності – солдатськими. Можливо декого це не здивує, адже про зловживання в цій царині всім відомо, проте на жаль МО України, часто закриває очі на ці проблеми. Може ми чекаємо повторення Львівської трагедії? (тоді загинуло два військовослужбовця строкової служби при допомозі прапорщику в погрузці піску з кар’єру). Напевно нам замало материнських сліз з приводу передчасної смерті синів? Чи спрацьовує принцип червоного світлофора: мовляв мене обов’язково “пронесе”? На ці питання відповідь не знайдено, через фактичну неможливість спілкування з людьми, що керують особовим складом, який використовувався на будівництві, безпосередньо. Зокрема, я особисто близько тижня шукав командира комендантської роти, солдати якого були задіяні на будівлі, але так і не зміг його знайти через неймовірно щільний графік роботи офіцера, а можливо виконання “заказів” на будівництво гаражів.

Дивне ще й різне відношення солдат до власної “добровільно – примусової” праці. Деякі пишаються тим, що в них з’явилася “криша” – той чи інший полковник чи генерал зі штабу, який в разі чого згадає про безоплатну допомогу солдат по устрою його приватної власності. Інші ж констатують нереальність відмови в проханні посадовцю з великими зірками на погонах допомогти. Фактом залишається також мізерна винагорода за працю: цигарки, іноді ковбаса, хліб чи печиво; так це не майстри яким необхідно платити чималі кошти за ту ж саму працю, а якщо крім того необхідно працювати в вихідні дні чи позаробочі години? В цих питаннях немає вагань, щодо порушень статей Конституції України про права людини, а власне статті 43: “... Використання примусової праці забороняється... Кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. ...Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом”.

Основна проблема лише відтінює не менш важливу – законність побудови. Задля з’ясування цього питання я звернувся спочатку до заступника міського голови з питань будівництва і земельних ресурсів житлових і нежитлових фондів міста Б. Ониськіва, а пізніше до начальника архітектурно-планового бюро Івано-Франківська Г. Качана. Зважаючи на зайнятість заступника голови, я намагався з’ясувати лише питання щодо законності будівлі гаражів. Б. Ониськів повідомив мені що: дійсно ця територія військової частини на папері була повернута в користування міськвиконкому, який по закону і повинен був надати дозвіл на гаражне будівництво. Пізніше надійшла заявка від командувача 38 АК М. Цицюрського, щодо такого дозволу. Було обумовлено, що рішення буде прийняте за умови представлення 12 місць для міськвиконкому. Б. Ониськів окрім того зазначив, що до міської влади вже поступали скарги про використання солдат на будівництві, після чого відбулася бесіда між командувачем корпуса та заступником міського голови. Тоді М. Цицюрський усно пояснював цю проблему, так: “Я особисто контролюю питання щодо припинення цієї практики”, але ця практика напевно буде припинена генералом після закінчення зведення гаражів. На жаль міська влада разом із правоохоронними органами, яких чимало в місті, “не мають” можливості і бажання, захистити права людини в даному випадку. Що ж стосується дозволу, то він був наданий міськвиконкомом від 24.10.2002 року, це після того як майже 80 % території під гаражі вже було забудовано.

Мої сумніви, з приводу законності будівництва, підтвердив також начальник архітектурно – планового бюро міста Г. Качан який повідомив, що будь – яка будова в місті без рішення міськвиконкому фактично є незаконною. Це визначає ст. 40 Земельного кодексу України: “Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для ... гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом”. Отже міськвиконком мав змогу визнати усе будівництво, що здійснювалось до 24.10.2002 року, незаконним, але чомусь це не зробив. Саме схожими діями органи місцевого самоврядування, та особисто голова пан З. Шкутяк, часто залишають нам багато простору для власних запитань та міркувань з приводу їх прозорої діяльності.

Велике значення має той факт, хто буде постійним власником тих гаражів. Адже не є таємницею, що частина вже збудованих та й недобудованих гаражів пропонується на продаж, проте майбутні власники не матимуть правдивої картини про “якісне” зведення того чи іншого гаража.

Більшість гаражів, що зводилась не будівельниками, без нагляду та контролю архітектурно – планового бюро, мають численні порушення технологічного процесу. І напевно буде шкода власнику автомобіля, який придбав гараж за чималі кошти, коли одного разу цей гараж розпадеться немов “картковий будинок”.

Листопад 2002 рік                                                                                                                                                                         Олександр Перепелиця